Період: приблизно 1 – 1,5 років, проте криза не має чітких часових кордонів, приблизна тривалість — від кількох місяців до півроку. Тривалість, вираженість та інтенсивність перебігу кризи є індивідуальними. Криза одного року виникає на межі 2 періодів: дитинства та раннього дитинства. Криза одного року пов’язана із протиріччями, які виникають у період завершення дитинства та соціальною ситуацією раннього дитинства. Дитина відчуває гостру необхідність бути більш самостійною, незалежною від дорослих, але це поки неможливо.

Прояви:

1. Дитина проявляє впертість, потребує підвищеної уваги

2. Вразливість, агресія, невдоволення

3. Дитина демонструє надмірну примхливість

4. Дитина бажає бути самостійною у діях, в яких раніше підкорявся дорослому, оскільки опановує багато нових умінь у грі та самообслуговуванні. Або навпаки нічого не хоче робити сама.

5. Дитина може відмовлятися виконувати певні повсякденні дії, які раніше виконувала

6. Фізичний зв’язок з матір’ю стає менш тісним

7. Дитина поводить себе не послідовно та бунтує через надмірну опіку батьків

8. Може порушуватись спокійний сон малюка

Як бути батькам?:

1. Важливо підтримувати перші самостійні намагання та не давати їм негативної оцінки, більше хвалити та заохочувати

2. Діяти не проти, а в тандемі із дитиною

3. Організувати безпечний простір для дитини, щоб уникнути надмірної кількості заборон

4. Допомагати опанувати нові навички, розповідати та показувати, що можна робити з різними предмета та як з ними поводитись.

5. Не наполягати та не змушувати слухатися, а навчитися переключати увагу дитини на щось інше

Вік: від 1 до 2 років – раннє дитинство

Ранній вік охоплює період від народження до кінця другого року життя. Це вік стрімкого розвитку дитини, такий важливий для організму і психічного розвитку людини.

Основні ознаки:

1. Головний мозок росте надзвичано інтенсивно

2. Дитина навчається: сидіти, приймати вертикальне положення, ходити, захоплювати предмети руками і маніпулювати ними, розвивається сприймання навколишньої дійсності, вдосконалюється зір, слух, дотик

3. Досягає певних успіхів в оволодінні мовою, що є основою для формування дитячого мислення

4. Визначається емоційна основа майбутньої особистості. Важливу роль у психічному розвитку відіграє формування так званого «комплексу пожвавлення», позитивної емоційної реакції на появу дорослої людини

5. До кінця 1-го року виникає впізнавання (на основі нерозривного зв’язку пам’яті і сприймання), передбачення, здатність до заміщення

6. Предметно-маніпулятивна гра має дві форми: гра – дослідження, гра – конструювання

7. В процесі спілкування з оточуючими дитина вчиться розуміти іншу людину. З 1,5 р. виникає прагнення втішити засмучену людину, емоційний відгук на її переживання

8. Взаємодія з ровесником розвивається за такими етапами: 1 етап – ставлення до ровесника як до об’єкту (торкаються пальцями очей іншого малюка); 2 етап – 18-20 міс. – гра «поряд, але не разом»

9. Самосвідомість має наступні прояви:  з 1 р. – впізнає себе у дзеркалі, усвідомлює себе як особистість; з 2 р. – діти порівнюють себе з іншими, зароджується самооцінка, прагнення відповідати вимогам дорослого.

Вік: 2 роки

Відбувається дальший фізичний і психічний розвиток дитини; розвиток нервової системи дитини.

Особливості:

1. Істотне значення має ознайомлення з призначенням навколишніх предметів і практичне оволодіння способами їх вживання. Дитина засвоює їх безпосереньо від дорослих, наслідуючи їм у своїх діях: митися милом, чистити зуби щіткою, одягати сорочку, застібувати ґудзики. Таким чином збагачують уявлення дитини про навколишні предмети і набуваються навички їх вживання

2. Під час гри, діти другого року життя ще не створюють уявлюваної ситуації і не беруть на себе ролі дорослої людини, бо в них ще не вистачає досвіду та уяви. Практичні й ігрові дії з предметами здійснюються дитиною за допомогою дорослого

3. Під час спільної взаємодії з дорослим виникає потреба в мовному спілкуванні, що створює необхідні передумови для активного оволодіння мовою.

4. Активно розвивається дитяче мовлення, словник збільшується від 10—12 до 300 слів. На початку висловлювання дитини мають однослівний характер. При цьому слово є не просто назвою окремого предмета, а виражає зміст цілого речення. Так, у різних ситуаціях слова «мама» може означати то «мамо, візьми мене на руки», то «мамо, я хочу їсти», то «мамо, дай іграшку» тощо. У другій половині другого року життя з’являються двослівні й багатослівні речення. Проте ці речення ще аморфні в граматичному відношенні. Слова розміщуються поряд одне з одним без зміни форми. Так, наприклад, дитина говорить: «дай сола» (дай солі), «тато ля» (тато гуляє), «мама там киски читать» (мама там книжки читає) і т. д. На кінець другого року дитина починає узгоджувати слова в реченні, оволодіваючи граматичними нормами рідної мови. У зв’язку з розвитком мови появляються перші зародки мислення. Це мислення є наочно-дійовим

5. Дитина поступово привчається виконувати найпростіші словесні вказівки дорослого, стримуватися від дій коли їй кажуть «не можна», «не треба» тощо

6. Складнішими стають емоційні переживання. Розвивається симпатія до близьких людей, виникає співчуття до їх переживань і вчинків, появляється прагнення викликати своїми діями словесне схвалення і позитивну емоційну реакцію дорослого

7. Виявляються певні відмінності в темпераменті, який зв’язаний, з типологічними особливостями вищої нервової діяльності дітей. Одні малюки характеризуються підвищеною збудливістю, вони сильно й нестримно реагують на зовнішні впливи, інші жваві, але врівноважені, треті виявляють байдужість і значну повільність у своїх діях тощо. Під впливом умов життя і виховання уже в ранньому віці починають складатися деякі звичні способи поведінки по відношенню до навколишніх людей, які можуть перетворитися на пізніших ступенях розвитку в більш-менш стійкі риси характеру.

Третій рік життя є перехідним від раннього до дошкільного дитинства.

Період: період раннього дитинства 2,5 – 3 роки. В цей період дитина активно вивчає зовнішній світ, прагне до самостійності, намагається визначити своє місце в ньому. В цей важливий період формується мова, воля, гордість за власні успіхи, дитина стає самостійною та встановлює відносини з членами сім’ї. Конкретних строків по тривалості цього періоду нема, ситуація як правило стабілізується до 4 років.

Ознаки:

1. На початку цього вікового періоду дитина виявляє багато рис, властивих молодшим дітям. Намагаючись виконати ряд дій самостійно, вона все ж постійно потребує опіки й допомоги з боку дорослого

2. Координація рухів у ряді випадків ще не досить розвинена. Бігаючи, граючись, діти досить часто спотикаються, падають, штовхають одне одного

3. Гра на перших порах має примітивний характер, бідна змістом і в багатьох випадках зводиться до одноманітного повторення одних і тих самих маніпуляцій. На кінець третього року життя появляються найпростіші форми рольової гри, у якій діти зображують відомих їм дорослих: маму, виховательку, лікаря та ін. У процесі цих нових видів діяльності — сюжетної рольової гри, малювання, конструювання тощо — дитина розширює свій досвід, набуває ряд знань і вмінь

4. Мова дитини ще досить істотно відрізняється від мови дорослого. Багато дітей неправильно вимовляють деякі звуки (звук «р», шиплячі тощо), плутають порядок звукосполучень у слові (говорять «коцур» замість «цукор» тощо). Оволодіння граматичною будовою рідної мови тільки починається. 

5. Під кінець третього року починають розуміти не лише зміст словесних висловлювань, що відносяться до відомих їм з власного досвіду подій, але й зміст коротких оповідань, у яких описуються нові, що не сприймалися ними раніше, факти і явища

6. Формується наочно-дійове мислення та мислення наочно-образне, що розширює пізнавальні можливості дитини і дозволяє їй розв’язувати нові, більш складні завдання

7. Розвивається сприймання, пам’ять — починають складатися найпростіші форми наочно-образного мислення. Багатшим стає емоціональне життя дитини. Більш складного і багатоманітного характеру набувають її взаємини з навколишніми людьми

8. Вдосконалюється робота опорно-рухового апарата, і вироблюється певне вміння керувати своїми рухами відповідно до наявних умов і цілей дії. Дитина оволодіває рядом побутових навичок, пов’язаних з їжею, одяганням, умиванням. її рухи в рухливих іграх і гімнастичних вправах стають більш вправними і координованими

9. Дитина починає усвідомлювати певний рівень своєї компетентності в діяльності, успіх в оволодінні предметами, наслідуванні дорослого і стає ініціатором зміни відносин з дорослим, спрямованої на розширення самостійності. Тепер входження у доросле життя пов’язане із сюжетно-рольовою грою, де дитина переживає себе дорослою. При блокуванні дорослим прагнень дитини до самостійності виникає криза трьох років

Прояви:

1. Дитина часто бунтує та відмовляється робити, те що її просять

2. Проявляє впертість, робить все навпаки, бажає робити по-своєму

3. Виявляє агресію, б’ється, кусається, дає негативні оцінки людям

4. Хоче робити усе самостійно, бо вважає себе достатньо дорослою

5. Часто вередує та влаштовує істерики

6. Маніпулює дорослими

7. Задає багато запитань

8. Вимагає до себе підвищеної уваги

9. Може стати жадібним, проявляє почуття власності

Що робити батькам?

1. Набратися сил і проявляти тотальну витримку та терпіння!) Не зриватися, не кричати і не карати

2. Дотримуватися розпорядку дня

3. Давати більше самостійності. Намагатися менше забороняти, але і встановлювати межі дозволеного, пояснюючи причини

4. Дотримуватись єдиної позиції у вихованні (маються на увазі вказівки і настанови дорослих, що мають бути узгоджені)

5. Бути прикладом для малюка

6. Якщо все ж повинні сказати «ні», поясніть чому і не змінюйте свого рішення. Встановіть чіткі межі, де це необхідно та будьте твердим

7. Пропонувати дитині розумний вибір. Не змушувати дитину, а пропонувати та просити

8. Заохочувати самостійність, якщо вона не зашкодить дитині

9. Ні в якому разі не порівнювати з іншими дітьми. Давати оцінку тільки її/його вчинкам

10. Навчати дитину корисному через гру. Рольові ігри для дітей такі ж реальні як і життя

11. Не критикувати, особливо на публіці

12. Відзначати успіхи, хвалити та заохочувати

13. Показуйте як ви любите свого малюка. Говорити частіше, про те, що ви любите свого малюка.

14. Розмовляти з малюком, як з рівним, із розумінням відповідати на питання, цікавитись його думкою.

Педагогіка виділяє 2 основні підходи до виховання: об’єктний та суб’єктний.

Об’єктний (традиційний) підхід характеризується:

1. дитина розглядається, як об’єкт виховання, а сам процес виховання, як зовнішній вплив на дитину

2. формування особистості мають зовнішній (поверхневий) характер, обходячи стороною індивідуальні особливості дитини і його внутрішній світ

3. дорослий є суб’єктивною стороною, він впливає на дитину, а дитина, в свою чергу, приймає цей вплив

4. передбачає використання спеціально-розроблених вимог для досягнення короткострокових цілей, не беручи до уваги можливі наслідки в майбутньому

5. послух в даному випадку забезпечується не повагою, а страхом. Педагог або батьки тиснуть на дитину, домагаючись пасивного послуху.

Об’єктний підхід можна поділити на два види: авторитарний; маніпулятивний.

При авторитарному підході педагог або батьки впливають на дитину відкрито і владно та вимагають неухильного виконання. Такий підхід не може подобатись дитині, оскільки пригнічує її волю.

Маніпулятивний підхід також характеризується впливом на об’єкт (дитину) з тією лише різницею, що дитина не розуміє, що на нього впливають.

У дітей в даному випадку виникає якась ілюзія, що поведінка і вчинки є їх власним волевиявленням.

Батьки домагаються «потрібної» поведінки за допомогою спеціальних способів, завдяки яким дитина сприймає цілі дорослого, як свої власні. Йому навіюється, що він сам будує своє життя, сам приймає рішення, вибирає рід занять і по-своєму вирішує проблеми. У даній системі взаємин немає строгого контролю за поведінкою вихованця. Дорослий використовує психологічні особливості дітей для формування прихованих механізмів впливу на них.

Вагомий недолік даного підходу полягає в гальмуванні розвитку особистості дітей. Виконуючи певні вимоги дорослого, дитина не бачить цінності в думках і ідеях, які якось відрізняються від нав’язаних. Але це лише один варіант розвитку подій. В іншому, діти починають опиратися тиску, бунтують і заперечують все, що пропонується батьками. Це внутрішній опір також шкодить розвитку творчих здібностей.

Сучасний підхід до виховання

Удосконалення духовного світу дитини, рівноправ’я вихованця і вихователя, а також їх гармонійна співпраця втілюються в сучасному підході до виховання, який називають гуманістичним.

Він характеризується тим, що і дитина, і вихователь є суб’єктами в виховному процесі. Дорослий вибирає методи, які стимулюють розвиток індивідуальних особливостей дитини, при цьому надаючи йому можливість організувати спільну діяльність, тобто стати його повноправним партнером. Процес навчання проходить тут таким чином, що учень сам проявляє ініціативу (як в сенсорному вихованні). При цьому використовуються методи психологічної підтримки дитини, розуміння, вивчення його індивідуальних психологічних особливостей та діалог. Це є благодатним грунтом для саморозвитку особистісних якостей.

Для чого він потрібен?

Розпорядок  дня – це правильно розподілене за часом чергування основних процесів. Правильний розпорядок дня зміцнює здоров’я малюка, оберігає його нервову систему від перевтоми, привчає виконувати в певній послідовності основні режимні процеси, тобто має велике виховне значення.

Розпланований  режим дня допоможе уникнути таких проблем, як:

1. Гіперактивність

2. Гіперзбудження

3. Погіршення пам’яті

4. Швидка стомлюваність

5. Постійні респіраторні хвороби та ін.

Як організувати правильний режим дня дитини?

Основним показником правильності виконання режиму дня є поведінка вашого сина чи доньки. Якщо дитина спокійна, активна, має хороший апетит, швидко засинає, міцно спить, прокидаючись, не плаче, відразу стає бадьорою, веселою, значить, все добре.

Приблизний розпорядок дня для дитини від 1,5 до 2х років:

7:00 – пробудження, гігієнічні процедури, зарядка

8:00 – 9:00 –  сніданок

9:00 – 11.00 – прогулянки, фізична активність, розвиваючі ігри

12:00 – 12.30 – обід

13:00 – 15.00 – денний сон

15:00 – 16.30 – ігри, гімнастика, загартовуючі процедури тощо

16:30: 17:00 – підвечірок

17:00 – 19:00 – ігри, вечірня прогулянка та ін.

19:00 19:30 – вечеря

20:00- 20:30 – купання, гігієнічні процедури, перевдягання

20:30 – 21:00 – читання перед сном (чи інші ритуали, що не викликають надмірного емоційного збудження), нічний сон.

Сон: необхідно привчити малюка лягати спати вдень і ввечері в один і той же час, так як при цьому виробляється звичка на час укладання, а це полегшує дитині швидке засинання в належний час. Якщо у дитини є явні ознаки втоми нервової системи (капризи, збудження, частий плач або, навпаки, позіхання, дрімота), то її слід укласти в ліжко раніше встановленого часу. 

Перед укладанням спати, дитину треба підготувати: дати установку (зараз підемо з тобою «спатки»), посадити на горщик, допомогти їй роздягтися і одягнути піжаму, або інший вільний та зручний одяг. Кімнату, де спить дитина, треба провітрити, за 30-40 хв до укладання, а після того як дитина вже лягла в ліжко, можна відкрити вікно.

Не потрібно: порушувати режиму сну (кількість), порушувати нервову систему дитини емоційними іграми чи страшними розповідями, казками.

Діти до 1-2 років вдень сплять два рази: перший сон триває 2-2,5 год, а другий – 1-2 годину. У другому півріччі 2-го року життя дитину можна укладати на денний сон 1 раз на день, тривалість сну – 3-3,5 години. Нічний сон повинен бути не менше 10 годин.

День дитини за розпорядком дня повинен починатись о 7-8 годині ранку. Денний сон у такому віці, ще є обов’язковим тривалістю 1-1,5 години. На вечірній сон малюка рекомендується  відправляти о 20:30- 21:00 годині.

Активність – це стан, протилежний сну, перші періоди з’являються тільки на другому місяці життя дитини.

Нормальна тривалість одного періоду неспання в першому півріччі 2-го року життя малюка не повинна перевищувати більше 3,5 г і тільки після 1,5 років дитині під силу 5-6-годинне безперервне неспання.

Якщо батьки рано (до півтора року) перевели дитину на одноразовий сон, то період її неспання подовжується с 3,5 г (за нормою) до 5-6 г. При такому неправильному режимі дитина стає дратівливою, збудливою, млявою.

Крім того, зайвий тривалий період активності може призвести до виснаження нервових клітин, що буде заважати правильному вихованню і своєчасному розвитку малюка. Піднімати дитину після сну слід тільки в разі її самостійного пробудження.

Період активності, дозвілля – дуже важливий час у житті дитини, який необхідно використовувати для розвитку її вмінь, виховання правильного способу життя, прищеплення культурно-гігієнічних навичок. У цей відбувається розвиток рухової активності дитини, її здатності сприймати навколишній світ, мову дорослих, формувати власну активну мову.

Організація прийомів їжі:

За один день має бути не менше 4 прийомів їжі з них 3 гарячі страви за день. Меню має містити багато овочів та фруктів, м’ясні, молочні продукти, крупи. Харчування дитини має бути збалансованим (білки, жири, вуглеводи, клітковина). Смажені, копчені, сиров’ялені продукти,  надто солоні та промислові солодощі, краще виключити, як мінімум до 3 років, нічого корисного для дитячого організму вони не несуть. Порції мають включати в себе рівно стільки їжі, скільки дитина може осилити.

Ключем виховання самостійності дитини є баланс між контролем та свободою дитини, жорсткістю правил та поблажливістю.

Маленькі рішення – це перший крок до того, щоб ваш малюк у майбутньому став компетентним, здібним, упевненим у собі й відповідальним дорослим        

Дуже важливий етап виховання – навчання самостійності в прийнятті рішень. В 1-2 роки у дитини починають з’являтися перші ознаки самостійних дій. Особливо яскраво прагнення до самостійності проявляється в 3 роки, коли він все хоче робити сам, без допомоги дорослого. Але на цьому етапі самостійність є лише епізодичною характеристикою дитячої поведінки. На цьому етапі батьки повинні давати дитині приймати рішення в нескладних питаннях –  це формує важливі життєві навички, які можна розвивати вже з трирічного віку.

1. Дозвольте дитині брати на себе невелику відповідальність: пропонуйте понести якусь свою річ на вулицю чи додому, самостійно покласти в кошик потрібні продукти в магазині, зібрати речі у подорож, але попередньо продемонструйте дитині як робити, те що вона ще не вміє чи не знає як зробити.

2. Дозвольте дитині відстоювати свої права: обирати що вдягнути, обрати, що їсти на вечерю, обід тощо.

3. Давайте можливість розумного вибору: обирати, що вона хоче зробити спочатку вчитись чи грати, скільки часу подивитись мультик, проте в межах розумного. Дитина також має знати межі дозволеного, тому і обмеження теж мають бути.

4. Не вирішуйте усі проблеми за дитину: наприклад, у конфліктній ситуації з однолітками, не втручайтеся щоразу, дозвольте знайти вихід із ситуації самостійно. Запропонуйте різні алгоритми дій в подібних ситуаціях. Виявіть співчуття та підтримайте у разі необхідності.

5. Створіть баланс між розпорядком та свободою: чим більше дитина здатна про себе подбати самотужки, тим більш самостійною вона стає. Наприклад: самостійно їсти, самостійно вдягатися, скласти свій одяг, покласти брудний в кошик для прання тощо.

6. Дозвольте дитині робити помилки: не сваріть за розлите молоко, а допоможіть витерти, за невиконані завдання, що матимуть наслідки, тощо. Так дитина отримувати важливий життєвий досвід.

7. Не втручайтесь при прийняті нових рішень: пропонуйте ідеї, дайте можливість подумати. Ваша дитина може вас здивувати соєю оригінальністю. Заохочуйте до прийняття рішень, але не змушуйте.

Основні критерії гармонійності дитячо-батьківської взаємодії:

1. задоволеність у стосунках батьків і дітей базових потреб дитини, таких як потреби в безпеці та потреби у створенні теплих, емоційно значимих стосунків з іншими людьми, проявах дружби і любові, а також потреб у прийнятті, визнанні індивідуальності дитини і збереженні автономії “Я”;

2. усвідомлення батьками індивідуальних особливостей дитини, а саме розуміння їх соціально-психологічної природи;

3. свідома організація батьками конструктивного стилю взаємодії з дитиною, адекватного її індивідуальним особливостям.

Більшість батьків дбають про дитину, сприяючи розвитку її інтелектуальних, духовних, фізичних здібностей. В основі гармонійного розвитку особистості лежить емоційне ставлення самих же батьків до дитини, воно є основою взаємодії дитини з дорослим, особливо на ранніх етапах її розвитку.

Рання психічна та емоційна депривація (обмеженість соціальних та емоційних контактів) негативно впливає на розвиток дитини. На жаль, депривація нерідко трапляється і в повних та благополучних сім’ях, де дитина може почуватися недолюбленою, відчуженою, самотньою.

 Так буває, коли дорослим бракує знань про організацію взаємодії та спілкування з дитиною, або ж коли вони самі травмовані якимись стресами, або, як це часто буває, не мають вільного часу тощо.

Часто батьки вбачають свою роль  в тому, щоб дитина була нагодованою, одягнутою, і набагато менше уваги й часу приділяють спілкуванню з нею. Спеціалісти, яких батьки наймають за гроші для того, щоб вони навчали, виховували, розвивали, доглядали, грались із дітьми, не можуть дати дітям ту любов і увагу, яку їм можуть дати лише батьки.

Дитячо-батьківські взаємодії в період раннього дитинства відіграють значну роль у формуванні майбутніх стосунків між дитиною та іншими людьми. Умовою повноцінного розвитку дитини є формування в неї прихильності (симпатії) до однієї людини, тісна взаємодія з нею, зазвичай цю роль виконує матір. Саме від неї, залежить задоволення потреби дитини в безпеці і любові, що є основою формування прихильності і виникнення та зміцнення базової довіри. Потреба у спілкуванні проявляється на першому місяці життя дитини. Вона починає посміхатися до матері і бурхливо радіє, коли її бачить.

Правильно організоване спілкування з дитиною важливе на всіх етапах її розвитку. У півторарічному віці спілкування з дорослим уже перестає бути провідною діяльністю дитини, а стає засобом засвоєння уявлень про нові предмети і способи дії. Щоб розвиток мовлення дитини проходив успішно, батьки повинні на цьому етапі якнайбільше спілкувалися з нею.

Взаємодія дітей і дорослих відбувається в різноманітних ситуаціях – як удома, в сім’ї, так і поза її межами. Взаємна повага, творчий підхід до спілкування і взаємодії з дитиною, урізноманітнення цього спілкування сприяють тому, що батьки і діти приносять радість одне одному, одночасно дістаючи задоволення від цього процесу. У кожному віці спілкування з дитиною має бути пронизано гуманізмом.

Дитина засвоює норми поведінки і взаємодії, які спостерігає вдома.

Запорукою задоволення потреб дитини є бажання батьків зрозуміти її і їхня здатність “чути” потреби та діяти відповідним чином. Якщо ж батьки погано розуміють і недостатньо добре “чують” потреби своєї дитини, єдиним способом “повідомити” батькам про свої проблеми для неї стає можливість “звертатися” до них мовою симптомів – через (часто неусвідомлюване) створення проблем, які батьки вже не можуть ігнорувати (зокрема хвороби, поведінкові та емоційні розлади, проблеми в навчанні). Дитина ніби надсилає батькам повідомлення: “ Зверніть, будь ласка, на мене увагу, я потребую вашого лагідного ставлення і турботи!”, “Я вже стомився від сімейних чвар!” тощо. У такому випадку батькам слід побачити сімейну ситуацію очима дитини – спробувати поставити себе на її місце і відчути, як вона сприймає сімейну ситуацію, чого потребує, що її хвилює, чого вона очікує від батьків, що хоче їм повідомити. Знаходячи відповіді на ці запитання шляхом “перекладу” повідомлень, які надсилає дитина, з “мови симптомів” на мову звичайних слів, батьки можуть скоригувати як сімейну ситуацію в цілому, так і власне взаємодію з дитиною, що зазвичай сприяє її “зціленню”.

Важливою умовою гармонійної взаємодії з дитиною є безумовне прийняття дитини батьками. Це означає любов батьків до дитини не за якісь конкретні її особливості або досягнення, а просто за те, що дитина є. Виділяють п’ять основних “мов любові”, а саме: дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомога. Якщо батьки не проявляють любові до своєї дитини у зрозумілій і приємній для неї формі, вона відчуває образу, самотність і відчай, у неї з’являються емоційні та поведінкові проблеми, та навіть фізичні і психічні розлади. Батькам, які знають і застосовують у спілкуванні найбільш зрозумілу дитині “мову любові”, досить легко вибудувати з нею доброзичливі стосунки.

У взаємодії з дитиною часом трапляються ситуації, коли батьки невдоволені її поведінкою, а то й роздратовані нею. Батьки можуть висловлювати незадоволення окремими вчинками дитини, проте ніколи – дитиною в цілому.

Можна виділяти маленьким дітям щодня певний час, коли дитина може говорити про все, що її цього дня засмутило або розсердило, при цьому з боку батьків не повинно бути заперечень, уточнень, роз’яснень або ж коментарів. Також варто щодня виділяти хоча б трохи часу для того, щоб побути разом з дитиною. Це може бути 20–30 хвилин, але при цьому слід заздалегідь домовитися з дитиною, що є будильник або таймер, який повідомить обох про завершення спільного заняття на сьогодні. Головне: саме дитина вирішує, чому присвятити цей час – у які ігри грати, з чим бавитися, з якими творчими матеріалами експериментувати. Спільна творчість, безперечно, допоможе дітям і дорослим краще зрозуміти одне одного, пізнати радість спілкування, а як відомо, саме спільне творення і спільні позитивні емоції найбільше зближують людей.

Гармонійний розвиток дитини можливий лише за умови гармонійних стосунків у родині. Гармонійна сім’я – це сім’я, де в кожного (навіть у маленької дитини) є своя територія (свої речі, іграшки, полиця для одягу, книжки і т. ін.), де можна побути на самоті, поміркувати, помріяти; в гармонійній сім’ї завжди знайдеться місце для спільної творчості.

           Першим та головним етапом у вирішенні конфлікту – допомогти дитині розпізнати свої емоції, наступним та найважливішим є навчитися правильно висловлювати свої емоції й керувати ними, далі навчитись правильно інтерпретувати  емоції інших людей. Важливо навчити дитину приймати правильні рішення у тій чи іншій ситуації.

ПОРАДИ, які допоможуть дітям розвинути навички вирішення конфліктів:

Ознайомте дитину із назвами різних почуттів: Почніть називати відповідними словами різні почуття, можна використати «словник емоцій та почуттів». Використовуйте міміку. Заохочуйте дітей ясельного віку співпереживати, переказуючи їм мову тіла інших дітей, наприклада: «Хлопчик засмучений, тому що в нього забрав  іграшку інший хлопчик, та хоче щоб її повернули назад» тощо. Коли дитина досягає дошкільного віку, ви вже можете описати словами емоції й почуття, безпосередньо пов’язані з конфліктом: переляк, неспокій, злість, хвилювання, розчарування, самотність, ігнорування, збентеження, образа та інші.

Встановіть стандарти поведінки та необхідні заборони, табу. Із зростанням дитини діліться з дитиною своїми думками та переконаннями з приводу різних життєвих ситуацій, вчинків людей та подій.  Розказуйте та пояснюйте дитині про право кожної людини перебувати в безпеці – емоційно й фізично. Коли дитина  стане дорослішою установіть основні правила вирішення розбіжностей, визначте прийнятні та неприйнятні моделі поведінки.

Будьте гідним прикладом для наслідування.  Якщо ви не хочете, щоб дитина кричала або принижувала інших, то самі не подавайте поганого прикладу. Скажіть дитині, що вона може та має право відчувати різні емоції, проте все ж повинна контролювати свої вчинки.

Мова – інструмент у вирішенні проблем. Питайте у дитини про її почуття, так поступово ви заміните кректання, сопіння, крики, удари, поштовхи на конструктивний діалог та зможете швидше порозумітися з дитиною.

Вчимося екологічно переживати емоції. Допомагайте дітям зрозуміти свої емоції: «Я бачу, що ти дуже розгнівався і розумію, що неприємно, коли комусь віддають іграшку, яку ти хотів узяти. Плач не допоможе. Може, ти поки обреш іншу іграшку?».

Як вирішувати проблеми без агресії. Не зосереджуйтесь на звинуваченнях та образах, а на поведінці та результаті. Психологи рекомендують батькам використовувати такий формат: «Я відчуваю_______, коли ти_______, бо_______. Наступного разу я хочу, щоб ти_______» та навчіть цьому своїх дітей.

Організуйте спільні ігри з однолітками. Контрольовані ігри з однолітками, спрямовані на розвиток і надають можливість на практиці навчитись вирішувати конфлікти.

Одразу реагуйте забороною на прояви фізичної агресії й обзивання.  Припиняйте таку поведінку на початку та пояснюйте: «Не можна бити Олю. І їй теж не можна бити тебе. Подумай, як інакше можна вирішити цю проблему».

Пропонуйте варіанти поведінки. На  етапі, коли дитина ще тільки вивчає емоції й мову, у конфліктній ситуації йому потрібна допомога і ви маєте реагувати першими. «Крик не допоможе. Ось, дві речі які можна зробити». Коли є чіткий вибір,  діти швидше заспокоюються, зосереджуються і діють.

Не потрібно вирішувати проблеми за дітей. Якщо діти звертаються до вас за допомогою, дайте кожній дитині можливість висловитись. Формулюйте запитання, які допоможуть їм проаналізувати ситуацію й вибрати варіанти її вирішення. Продумайте варіанти виходу з конфлікту. Якщо проблема повторюється, поверніться до обговорення варіантів рішення.

Висловіть у разі потреби свою думку з приводу вирішеного конфлікту. Прокоментуйте рішення проблеми, яке дітям удалось відшукати самостійно: «Я чула, ви зі Колею посперечалися через велосипед. Ти зробила правильно, коли сказала, що зараз ти покатаєшся, а потім він».

Навчіть дитину як налагодити стосунки після конфлікту. Якщо ваша дитина бажає продовжувати спілкування після конфлікту, але не знає як  знову налагодити стосунки, ви можете допомогти. По-перше, можна принести свої вибачення, або наприклад, батьки можуть спитати свою дитину: «Якщо ти хочеш дружити з Марком, то як зробити так, щоб йому полегшало на душі?». Можна сказати «вибач»,  обійняти свого маленького товариша, намалювати для нього малюнок або подарувати йому невеличкий подаруночок (цукерку, квіточку, тощо). У цій справі важливі щирі вибачення.

1. Будьте ввічливими з дитиною, бо дитина засвоює ваш стиль спілкування.

2. Демонструйте різноманітні варіанти реакцій на події як позитивні так і негативні, це розширить поведінкові «шаблони» дитини.

3. Будьте послідовними, не потрібно дозволяти сьогодні того, що вчора було заборонено.

4. Не керуйте дитиною, а співпрацюйте з нею. Ваші різкі накази демонструють неповажне ставлення.

5. Введіть чітку систему заборон. Формулюйте заборони стисло та конкретно.

6. Встановіть певні правила у вашій родині, які допоможуть уникнути великої кількості заборон та нотацій.

7. Дотримуйтесь єдності виховання.

8. Не будьте занадто суворим та не принижуйте гідність дитини, застосовуючи покарання.

9. Будьте терплячими. Уникайте бурхливих спалахів гніву.

10. При спілкуванні з дитиною застосовуйте стислі, зрозумілі для неї інструкції. Не читайте довгих нотацій, скоріше за все, дитина зрозуміє лише те, що ви не задоволені нею або навіть не любите.

11. Заохочуйте прагнення до самостійності та підтримуйте інтерес до занять дорослих, допомагайте вивчати різні побутові дії.

12. Грайте з дитиною в різні ігри, покажіть дитині як взаємодіяти з іграшками.

13. Відповідайте на питання дитини, підтримуйте її допитливість.

14. Багато розмовляйте, читайте книжки, дивіться ілюстрації, розказуйте, що на них зображено.

15. Підкреслюйте успіхи дитини та її досягнення – це сформує позитивне ставлення дитини до самої себе.

16. Якомога частіше виявляйте безумовну любов до дитини різними способами.