Ще одна так звана «криза розвитку».

Криза 7-ми років – один із найбільш яскраво виражених психологічних етапів становлення.

Характерні риси:

1. Пізнання світу через рольові ігри та спілкування

2. Активний розвиток уяви

3. Формуються наочне мислення та мислення за допомогою понять

4. Відбудовується власне бачення світу

5. Змінюється мотиваційна система

6. Спостерігається велика свобода поведінки

7. Основа нової позиція – готовність дитини до школи

Прояви:

1. Заперечення

2. Примхливість

3. Кривляння, перекручування слів, манірність у рухах

4. Зміна звичок, бажань, уподобань як прояв зміни відношення до зовнішнього світу

5. Більш осмисленне ставлення до своїх переживань

6. З’являється логіка почуттів (узагальнення спогадів і переживань)

7. Практично зникає дитяча безпосередність

8. Поява самооцінки та самолюбства (важлива повага з боку дорослих)

9. Демонстрація дорослості (не дає батькам обіймати, цілувати прилюдно)

10. Поява впертості

11. Неприйняття критики

Поради батькам:

– Усвідомте! Будь-яка «криза розвитку» – це неминучий процес. Наступ кризи свідчить про готовність дитини перейти на наступну сходинку свого розвитку

– Вислуховуйте дитину і будьте у діалозі, це сприятиме формуванню адекватної самооцінки та розвитку інтелектуальних навичок та здібностей

– Пояснюйте причини заборон. Якщо не можете, не забороняйте. Необгрунтовані заборони вбивають самостійність дитини

– Хваліть за самі незначні успіхи, допомагайте у будь-яких ситуаціях

– Залучайте дитину до обговорення деяких сімейних питань

– Відповідайте на питання – це підтримає бажання дитини пізнавати нове!

– Пред’являйте однакові вимоги до дитини – це допоможе чітко розмежовувати доступні речі та заборонені

– Вчіть дитину виражати емоції та потреби в адекватній формі

Пам’ятайте! Саме батьки є прикладом для наслідування

Перехід від дитсадкового милування, відчуття своєї унікальності до шкільної відповідальності та критики

1 КЛАС – адаптаційний!

НАДВАЖЛИВО!

Ресурс, підтримка і авторитет «ведення». У цей період дитина дуже чутлива та уважна до того, хто стає для неї опорою. Перший Учитель – шкільний «психологічний кокон»! Його ставлення допомагає дитині відчувати себе комфортно, захищено і розкривати свій потенціал.

Обережно використовувати ЧЕРВОНУ РУЧКУ!

ЧОМУ?

1. Зошит, малюнок чи будь-який інший результат роботи та творчості – це продовження внутрішньої території, внутрішнього простору дитини!

2. ЧЕРВОНИЙ КОЛІР сприймається дитиною як СТОП – обмеження дій та вияв авторитарності. ПОРАДА! використовуйте не лише червону ручку для підкреслення помилок, але й зелену ручку – для вдало виконаних завдань. Використовуйте зелену ручку як мінімум вдвічі більше

3. Необгрунтоване використання провокує розвиток «шкільної тривожності» – страху зробити будь-яку помилку

4. Безпідставне використання підриває відчуття опори, від якої дитина може відштовхнутися та рухатися далі

5. Може призвести у подальшому до відчуття невротичної напруги при будь-якій незначній помилці, і як результат її подолання – припинення звертання уваги на помилки

Основні потреби дітей від 6-ти до 9-ти років (крім базових – БЕЗПЕКИ, ЛЮБОВІ ТА РОЗВИТКУ):

– Відчуття належності до сім’ї, класу, групи

– Підтримка та увага на реальні досягнення

– Спокійна і безпечна побудова кордонів

– Гра (можливість грати)

– Контакт з авторитетом

– Довіра

– Неупередженість

– Контроль

ПОРАДИ БАТЬКАМ:

– Усвідомте, що у Вашої дитини всередині є «досконалий потенціал» (нагадуйте собі легенду про Мікеланджело і його дивовижну скульптуру Давида)

– Допомагайте своїй дитині зберігати контакт з її потенціалом

– Не ставте в пріоритет оцінку Вашої дитини іншими людьми та не орієнтуйте її на стереотипи

– Акцентуйте увагу на успіхах дитини

– Цікавтеся справами дитини, розмовляйте, запитуйте, відповідайте

– Давайте дитині можливість брати участь у сімейних справах та праці

– Спілкуйтеся доброзичливо з дитиною та іншими членами родини

– Цінуйте сімейні свята та проводьте час разом. Відвідуйте гарні сповнені красою і культурним та історичним сенсом місця як джерело радісних емоцій

– Допоможіть дитині обрати хобі, виходячи з її потреби і уподобань

– Будьте достойним прикладом для дитини. Ваші цінності і поведінка – орієнтир для дитини!

Шкільна адаптація = психологічна адаптація + біологічна адаптація + соціальна адаптація

Молодші школярі проходять дві важливих адаптації:

– у 1 класі

– у 5 класі

Тривалість адаптації першокласника – від 8-ми тижнів до півроку

Першачків можна умовно розділити на 3 групи за ступенем адаптації:

I – діти протягом 2-3 місяців навчання легко вливаються у колектив, без особливої напруги виконують вимоги педагога та із задоволенням йдуть до школи

II – діти лише за півроку вливаються у колектив; цей період проходить бурхливо, сварки із однолітками-однокласниками, емоційне реагування на зауваження вчителів, важке сприйняття навчальної програми

III – діти складно адаптуються, постійно конфліктують і негативно сприймають вказівки педагогів

Тривалість адаптації у 5 класі – від 1-го до 3-х місяців

Для учнів у цей період характерні:

1. низька організованість

2. неуважність і недисциплінованість на уроках

3. зниження інтересу до навчання і його результатів

4. зниження самооцінки

5. високий рівень тривожності

Причини труднощів адаптації:

1. Підходи до виховання у сім’ї:

– несприйняття дитини в сім’ї

– відсутність єдиних вимог з боку батьків

– жорстоке ставлення до дитини

– занадто лояльне ставлення до дитини, яке заважає їй реалістично сприймати себе та оточуючих

2. Особливості психологічного розвитку дитини:

– несформованість емоційновольової сфери

– слабка саморегуляція поведінки

– підвищена нмоційна чутливість

– переважання процесів збудження над процесами гальмування

3. Система організації освітнього процесу:

– дезорганізованість педагогічного та учнівського колективів

– відсутність чітких вимог до учня

ЯК ДОПОМОГТИ ДІТЯМ ПРОЙТИ АДАПТАЦІЮ?!

– СПІЛКУЙТЕСЯ! Обговорюйте проблеми, які турбують дитину, запитуйте як вона бачить їх вирішення, запитуйте про відчуття і почуття дитини у той чи іншій ситуації

– НЕ ЗАСУДЖУЙТЕ! Допомагайте розібратись у проблемі, прожити емоції, які вона викликала

– НЕ ЗНЕЦІНЮЙТЕ, А НАДАВАЙТЕ ЦІННОСТІ! У розмові із дитиною підкреслюйте важливість її сприйняття та переживань. Уникайте фраз: «Та хіба це проблема», «Немає підстав переживати та засмучуватись», «Не зважай»

– ЩИРО ЦІКАВТЕСЯ ЖИТТЯМ ДИТИНИ! Запитуйте про день у школі, про відносини з однолітками, розповідайте про своє дитинство

– ЯКЩО В РОДИНІ ВІДБУЛИСЬ ПСИХОЛОГІЧНО ВАЖКІ ПОДІЇ, ПОГОВОРІТЬ ІЗ КЛАСНИМ КЕРІВНИКОМ. Це дасть можливість з розумінням ставитися до стану дитину

– НЕ БУДЬТЕ ДИКТАТОРАМИ!

Що спричиняє стан тривожності:

1. завищені вимоги батьків

2. покарання за низьку оцінку

3. зайві навчальні навантаження

4. складні стосунки з вчителями та однокласниками

5. зміна школи або класу

6. занадто часті контрольні.

Прояви шкільної тривожності:

1. занадто підвищена старанність дитини (до надриву)

2. вегетативні прояви: дитина червоніє, тремтить, долоні стають вологими, неприємне відчуття у зоні живота

3. пасивність на уроках

4. неможливість відповідати на запитання вчителя або біля дошки (через сильне хвилюванння дитина не може відтворити матеріал, навіть знаючи його дуже добре, або відчуває сильний страх бути осміяною вчителем та однолітками)

5. психосоматичні захворювання, часті застуди та нездужання

6. неуважність, зниження концетрації

7. часті порушення дисципліни.

ПОРАДИ БАТЬКАМ:

– Спробуйте з’ясувати із чим саме пов’язана тривожність дитини (з навчальним процесом, через стосунки із педагогами або однолітками, страх покарання тощо); дружелюбно і спокійно розмовляйте з дитиною про важливі значимі для неї речі

– Якщо ваші вимоги непосильні для дитини, перегляньте їх

– Підіймайте самооцінку дитині, допоможіть їй почуватися успішною. Хваліть за найменше досягнення! Дитина має повірити в себе та свої сили, величезну роль у цьому відіграють батьки

– Говоріть дитині, що ви її дуже любите, часто обіймайте її

– Створюйте і підтримуйте вдома атмосферу максимального комфорту: перестаньте карати за оцінки, не використовуйте глузливий, зневажливий тон у ставленні до дитини

– У разі непорозумінь у стосунках з однолітками, придумайте разом способи їх вирішення та подолання

– Будьте щедрими на радісні добрі емоції

– Діліться власним дитячим досвідом

– Навчіть дитину прлостих способів саморегуляції

– У разі потреби зверніться за допомогою до психолога.

«Неможливо навчитися плавати в порожньому басейні»

Страх помилок з’являється через:

1. Критику батьками результатів дитячої праці

2. Акценті на процесі (брудно, повільно, гучно…), а не на успішному результаті

3. Висміювання слів дитини, сказаних серйозно, та спроб бути самостійною

4. Невіра у здібності дитини та відсутність батьківської підтримки

5. Знецінювання мрій та бажань дитини

6. Груба форма спілкування з дитиною

7. Засудження

Як допомогти дитині не боятися помилятися?!

1. Пояснюйте дитині, що помилятися – це не соромно, це нормально

2. Підтримуйте дитячі прагнення та мрії. Кажіть: «Ти все зможеш, якщо справді цього хочеш!»

3. Давайте дитині зрозуміти, що ваша любов ніяк не пов’язана з наявністю чи відсутністю помилок. Кажіть: «Я люблю тебе», «Я щаслива/щасливий, що ти моя дитина»

4. Забудьте фрази: «Ти ж доросла, чого скиглиш?!», «Така розумна, а програла». Не знецінюйте почуття і переживання дитини

5. Не порівнюйте свою дитину із однолітками, вказуючи тим самим, що їй щось вдається гірше або якось не так

6. Укріплюйте в дитині впевненість у собі та у своїй успішності.

Знаменитості Ньютон, Дарвін, Вальтер Скотт, Ейнштейн, Едісон, Шекспір та ряд інших були віднесені вчителями до категорії «поганих» учнів.

Американський психолог М. Селігман характеризував стан «вихована безпомічність». Вказаний стан характерний для більшості учнів, які не встигають з першого класу. Переконавшись, що будь-які їхні зусилля впоратися із шкільними завданнями є марними, такі діти втрачають стимул до інтелектуальної діяльності.

Найпоширеніші почуття дітей, які виявляють неуспішність у навчанні: страх і сором.

Що впливає на неуспішність:

1. Об’єктивні фактори

2. Суб’єктивні фактори

Об’єктивні фактори:

– гальмуючі розвиток дитини умови виховання у сім’ї, зокрема відсутність інтелектуального фону, складні стосунки між батьками, наявність «відштовхування» дитини дорослими чи психологічного або фізичного насилля

– наявність в анамнезі дитини травмуючих подій, що могли призвести до посттравматичних стресових розладів

– недостатня готовність дитини до шкільного навчання – відсутність потрібних знань, умінь та навичок

– наявність утруднення засвоєння знань внаслідок відсутності або нерозвиненості окремих ментальних здібностей

– утруднене засвоєння знань внаслідок відставання у психофізичному розвиткові або наявності хронічних хвороб

– недостатня психологічна обізнаність вчителів, що не дає змоги правильно оцінити потенційні можливості та психологічні особливості дитини

– відсутность спеціальних методик для вчителів щодо спілкування з дітьми, які неуспішні у навчанні

Суб’єктивні фактори:

– невіра дитини у власні сиоли, у здатність долати труднощі

– відсутність стимулів до здійснення інтелектуальних зусиль

– оцінка дитини колективом – не за реальним поступом окремої особистості у навчанні, а за рівнем успішності порівняно з кращими учнями класу

– позашкільна або позанавчальна зацікавленість дитини

– сприймання «невстигання» дітей як показника їхньої розумової неповноцінності

– налаштованість педагога на використання найбільш звичних для нього дидактичних прийомів та методів, які можуть не відповідати потребам окремої дитини

ПОРАДИ ПЕДАГОГАМ:

1. Виявіть сильні сторони дитини.

Дитині важливо чути похвалу та знати, що її цінують. Вчителю варто знайти ті сильні сторони, які є в дитини: бажання допомагати іншим, цікавість до творчих предметів або, навпаки, точних наук тощо. За допомогою сильних сторін можна будувати якісну комунікацію з учнем, бо діти краще вчаться на заохоченнях, а не на покараннях

2. Створіть відповідний навчальний простір. Не тримайте у навчальному класі зайвих відволікаючих увагу предметів

3. Дозволяйте рухливу активність під час уроку.

4. Звертайте увагу на стан дитини та реагуйте на нього. Давайте дитині завдання, які мотивуватимуть її до навчання

5. Структуруйте урок та робіть його збалансованим.

6. Заохочуйте дитину до бажаної поведінки.

ПОРАДИ БАТЬКАМ:

– ТЕПЛОТА, ЛЮБОВ і РОЗУМІННЯ – запорука формування мотивації успіху, у тому числі й у навчанні

– Допоможіть дитині у формуванні адекватної самооцінки, зокрема і щодо навчального процесу

– Контактуйте із дитину та довіряйте їй!

– Створюйте для дитини зону розвитку, а не робіть за дитину те, що вона може зробити сама. Мотивуйте дитину до самостійності та відповідальності!

– Контролюйте процес навчання (допомагайте) і враховуйте індивідуальні особливості особистості дитини

– Не очікуйте негайних успіхів! Докладайте постійних зусиль для підвищення мотивації дитини, у тому числі навчальної.

Дітям необхідно відчувати себе «в команді». Це одна із базових потреб дитини.

Ефект групової належності – груповий ефект, один із соціальних інстинктів, властивих людям, полягає в ототожненні себе з групою і прагненні оцінити її позитивно, підтримуючи високий статус групи й одночасно власну самооцінку. У школі саме педагог (класний керівник) відповідальний за формування комфортної атмосфери у класі та задоволення базової потреби дитини у відчутті приналежності (причетності) до школи.

Зігмунд Фрейд виділив психологічні механізми соціалізації:

– Імітацію – позитивний механізм, націлений на засвоєння визначеного типу поведінки

– Ідентифікацію – позитивний механізм

– Почуття сорому і провини – негативні механізми, які придушують чи забороняють деякі зразки поведінки.

Імітація – усвідомлена спроба дитини копіювати визначену модель поведінки. Зразками для наслідування виступають батьки, родичі, друзі та ін.

Ідентифікація – спосіб усвідомлення приналежності до тієї чи іншої спільноти. Через ідентифікацію діти приймають поведінку батьків, родичів, друзів, сусідів та ін., їхньої цінності, норми, зразки поведінки як свої власні.

Як створити надійні соціальні опори? Поради педагогам:

– Розпитуйте про особисті цінності учнів (це допоможе самоствердженню дитини)

– Розповідайте про те, як інші долали шлях від ізоляції до комфортного самопочуття в класі

Як батьки можуть допомогти:

1. Подавайте приклад емпатичної людини

Перш ніж вимагати чогось від дитини, придивіться до себе: чи емпатичні ви? Могли б ви бути емпатичним/ою?

2. Навчайте, що емпатія — це …

– слухати та розуміти

– приймати нові ідеї

– ставати досить чутливими, щоб відчути іншого

– відчувати разом, а не замість когось

3. Розповідайте, що емпатія — це не …

– жалість або осуд

– шукати «позитивні сторони» в чиємусь нещасті

– знецінення чийогось досвіду шляхом порівняння з вашим власним

– чекати вашої черги, щоб висловитися, але не слухати

– критикувати та принижувати.

4. Формуйте чутливість

5. Слухайте і вчіть слухати

6. Обмежте використання соцмереж

7. Ніколи не зупиняйтеся в практиці співпереживання

8. Читайте дітям багато і часто

9. Подорожуйте разом

10. Залучайте дітей до добрих справ!

КЛЮЧОВИЙ ПОКАЗНИК! Робити (погоджуватись на прохання) лише за наявності щирого бажання.

Особисті кордони – межа, яка відокремлює одну людину від іншої.

Закон встановлення кордонів: слід повідомляти про свої кордони. Кордон, про який ніхто не знає – це не кордон.

Що порушує особисті кордони:

– Непрохані поради, якою/яким бути і що робити: «Час вже навчитися», «Тобі б порозумнішати»…

– Непрохані оцінки: «Раніше ти краще орієнтувався у матеріалі», «Ти такий зблідлий»…

– Непрохані вказівки як до чогось чи до когось ставитися: «Думаю тобі варто не спілкуватися із …», «Тобі це не портрібно», «Ти ж йому/їй не віриш?»

– Настанови з ірраціональним поясненням: «Я як мама/батько раджу – не довіряй їй/йому», «Розкажи мені, інакше я хвилюватимуся»

– Звинувачення дитини у своїх проблемах та неприємностях: «Я через тебе не змогла приділити собі час», «Мені вже погано від твоїх розповідей»

– Порушення фізичних кордонів: обійми та торкання без дозволу, критика, обговорення без дозволу дитини її справ із кимось.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ЗРОЗУМІТИ, ЩО ЇЇ КОРДОНИ ПОРУШУЮТЬ:

– При спілкуванні з кимось ти відчуваєш дискомфорт всередині або у тілі, з’являється відчуття «щось не так», «відбувається щось неприємне», «так не має бути»

– Тебе хтось ображає, а ти про це мовчиш

– У тебе немає особистого простору

– Дозволяєш іншим торкатися себе, навіть тоді, коли тобі некомфортно

– Ти робиш щось на шкоду собі заради інших, жертвуєш собою

– Тобі важко відокремити свої думки та бажання від інших.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ТА ПЕДАГОГАМ:

– Розкажіть дитині, що варто відкрито і прямо говорити людині про те, що тобі некомфортно від її дій (вчинків). При цьому порадьте формулювати речення через «Я-позицію»

– Поясніть, що важливо навчитися говорити «НІ» і зупиняти те, що не подобається. Від цього дитина не стає поганою. Не потрібно робити те, що не хочеться і не відгукується щирим бажанням.

– Говоріть дитині, що важливо озвучувати власну позицію: «Я іншої думки з цього приводу», «Дякую за пораду, але я зроблю як вважаю за потрібне»

– Дитина має право відкласти прийняття рішення: «Мені треба подумати…», «Яне готова зараз це зробити»

– Порадьте дитині ставити співрозмовнику запитання. Це допоможе зупинити небажану розмову та співрозмовник замислиться

– Дайте дитині набір словесних прикладів, які допоможуть ідентифікавути її особисті кордони. Це можуть бути вирази із часткою «Не…» або без неї (від зворотнього): «Мені не подабається….» або «Мені підходить….», «Мені неприємно, що ти …..» чи «Мені приємно, коли ти…», «Я не хочу….» або «Я хочу….»

– Навчіть дитину поважати себе і свої кордони, та з повагою ставитися до інших людей

УВАГА БАТЬКІВ! ПРОВОДЬТЕ 15 ХВИЛИН НА ДЕНЬ В ОСОБИСТІЙ РОЗМОВІ ІЗ ДИТИНОЮ

Батьки мають продовжувати формувати довірливі відносини із дитиною, і як наслідок – дитина знатиме та відчуватиме, що має міцний, підтримувальний і неосудливий тил.

Формування самооцінки у молодшому шкільному віці пов’язане із включенням дитини в систематичний процес навчання. Вона ускладнюється за своїм змістом і формами у процесі спілкування з дорослими та однолітками. Молодший школяр постійно знаходиться у ситуації оцінювання всіх його дій.

Рекомендації для батьків по формуванню у дитини адекватної самооцінки:

1. Приділяйте дитині щодня не менше 15 хвилин уваги, не ділячи її ні з ким та ні з чим

2. Показуйте дитині свою безкорисливу любов

3. Ставитися із повагою до індивідуальних особливостей і проявів дитини

4. Визнавайте сильні сторони дитини та підкреслювати їх, а не фокусуйтесь на слабких. Хваліть за вдалі спроби та вчинки

5. Показуйте дитині, що розумієте її почуття, навіть якщо не згодні із нею. Пояснюйте, що різні люди можуть мати різні почуття

6. Запитуйте думку дитини про ситуацію, що склалася, та вихід із неї. У разі незгоди дитини із запропонованим варіантом, дайте альтернативний

7. Встановлюйте послідовні тверді обмеження

8. Показуйте дитині свідчення її розвитку, її досягнення

9. Пояснюйте дитині, що невдачі можуть траплятися та у цьому немає нічого страшного. Помилки дають можливість людині вчитися

10. Намагайтеся концентруватися на позитивному, придумувати щось цікаве

11. Доручайте дитині виконня сімейних доручень та справ, це підкреслить її значимість та важливість у сім’ї

12. Влаштовуйте сімейні свята та встановіть сімейні традиції

13. Не порівнюйте свою дитину із іншими

14. Говоріть із дитиною, розповідайте історії про родину та значимих людей

15. На деякі речі намагайтеся дивитися очима дитини, щоб краще її зрозуміти

16. Знайомте дитину із різноманіттям навколишнього світу, говоріть про те, що кожна людина унікальна, і вона теж.

Батьки пам’ятайте, що ваші молодші школярі перебувають майже в постійній емоційній напрузі.

Зверніть увагу на особливості психіки молодших школярів:

– душу дитини переповнюють різні емоції

– світ для дитини відкривається по-новому та викликає полярні відгуки всередині – від жаху до захоплення

– на всі події діти реагують емоційно, а не раціонально та холоднокровно, бо вони лише починають накопичувати життєвий досвід

– діти у цьому віці ще не знають, як сказати та пояснити свої переживання; часто вони їх навіть не усвідомлюють

– у дитини починає з’являтися своє внутрішнє життя і втрачається колишня безпосередність

– упертість, неслухняність, негативізм у поведінці є проявами захисних реакцій; це сигнали про внутрішній стан дитини, про безсилля, про неможливість самостійно з чимось справитися та потребу в допомозі батьків або значимих дорослих

– вольові якості у процесі формування, тому ще слабкі та потребують розвитку.

Поради батькам:

– Визнавайте наявність у дитини емоцій, а не спростовуйте їх

– Діти у цьому віці часто відчувають страх. Зрозумійте це і не тисніть на дитину, коли вона боїться

– Зважайте на наявність підвищеної тривожності у молодших школярів та намагайтеся налаштувати дитину на позитивний лад

– Визнавайте наявність емоційно складних, часом хворобливих ситуацій, та допомагайте дитині впоратись із ними. Дайти дитині відчуття емоційної безпеки

– Будьте послідовні, не допускайте різкої зміни настрою та реакцій. Пояснюйте дитині, що відбувається

– Розмовляйте з дітьми про їхні емоції та почуття

– Уважно спостерігайте за дітьми

– Проводьте із дитиною релаксаційні вправи під спокійну музику, а також у разі сильного емоційного напруження – запропонуйте разом 20-30 разів поприсідати або зробити 15-20 стрибків на місці

– Допомагайте дитині навчитися зважувати та розуміти почуття інших.

Наставник – дбайливий дорослий друг, який стає для дитини емоційно вагомою людиною та хоче й може присвятити їй час, сили та знання.

У сім’ї саме батьки або один із батьків виконує роль наставника.

Наставник при взаємодії і спілкуванні з дитиною цілеспрямовано виконує основні цілі:

– навчити дитину навичкам самостійного життя в суспільстві

– прищепити культурні, духовні та моральні цінності

– допомогти розвинути свій потенціал і визначити життєві цілі

– стати йому вірним другом і опорою в складних ситуаціях

Поради для побудови здорових взаємовідносин батьків-наставників із молодшим школярем:

1. Батьки мають створювати для своєї дитини атмосферу захисту. Не слід перекладати на дитину дорослі турботи та тривоги

2. Будуйте взаємини на все життя. Показуйте дитині добрий приклад. Підтримуйте дитину і говоріть як сильно ви її любите

3. Знаходьте час на дитину, навіть коли у вас «пожежа» чи «завал»

4. Дізнавайтеся більше про свою дитину

5. Будьте щирі

6. Заохочуйте дружбу дитини з іншими дітьми. Не підміняйте своїми взаєминами із дитиною її відносини із однолітками.

Довіра – основа стосунків між батьками та дітьми. Стан довіри дає дитині почуття безпеки, сприяє розвитку впевненості у собі та допомагає у подальшому будувати здорові стосунки з іншими людьми.

Чому довіра до батьків має вирішальне значення:

– підвищує відкритість дітей до процесів пізнання, зокрема навчання, сприяючи засвоєнню знань і допитливості

– покращує якість спілкування з іншими дорослими та однолітками

– дозволяє розвивати життєстійкість і механізми подолання труднощів у складні часи

Довіра та вседозволеність: як знайти межу?!

– вибудовуйте для дитини чіткі межі: дитина розумітиме як можна себе поводити із вами, а як ні

– пояснюйте дитині, що будь-які дії мають певні наслідки; не вирішуйте конфлікти замість дитини, а давайте їй інструменти або поради у тій або іншій ситуації.

Як побудувати з дитиною довірливі відносини:

1. Будьте чесними. Відверто говоріть про свої почуття. Якщо ви відчуваєте злість, то скажіть дитині про це і поясніть чому

2. Приймайте дитиною такою, як вона є. Дитина має відчувати, що її емоції та почуття важливі і мати можливість та бажання ділитися з вами ними

3. Будуйте чіткі кордони. Це допоможе дитині проявляти власну свободу у конкретних та однозначних межах

4. Спілкуйтеся із дитиною. Починайте із себе, розповідаючи про прожитий день та враження

5. Сприймайте переживання своєї дитини серйозно та не знецінюйте їх.

ВАЖЛИВО ДЛЯ БАТЬКІВ!

! Життя дитини – це її життя, а не ваше

! Контролюйте так дитину, щоб із батьків не перетворитися на наглядачів.

! Сильний постійний контроль над дитиною зменшують її здатність приймати самостійні рішення у житті

КОРИСНІ ПОРАДИ:

1. Проблеми дитини – не ваші проблеми. Співчувайте, підтримуйте, але не вирішуйте за дитину

2. Звузьте сферу власного контролю. Дайте можливість дитині самостійно контролювати події свого життя

3. Стежити за виконанням завдань – не ваша робота. У дитини має формуватися переконання, що за виконання будь-яких завдань або роботи відповідає вона сама, а не ви

4. Неможливо змусити дитину щось робити. Погрози покаранням або обіцянки винагороди працюють лише у короткостроковій перспективі. Страх – короткий мотиваційний фактор, що змушує дитину робити щось у момент небезпеки, але він не принесе позитивного результату у довгостроковій перспективі. Страх породжує неправду, приховування та замовчування

5. Будьте авторитетом для дитини! Це підтримка, а не контроль

ТАБУ ДЛЯ БАТЬКІВ!

Говорити дитині: «Ми знаємо, як буде для тебе краще, а ти – ні»

В молодшому шкільному віці, граючи, дитина вирішує поставлене перед нею завдання розвитку, властиву вже даному віку. Для молодшого школяра змінюються ігровий репертуар і завдання гри, але гра залишається важливою частиною життя дитини.

Гра допомагає розвитку:

– уяви

– фантазії

– пізнавальної активності

– соціальних здібностей

– довільності діяльності

Для молодшого школяра більш характерні ігри, що виникають з ініціативи дитини (самодіяльні ігри); ігри, що виникають з ініціативи дорослого (дидактичні ігри, розвиваючі ігри, інтелектуальні ігри); рухливі ігри (як з ініціативи дорослого або однолітків, так і з ініціативи дитини).

Для сучасних молодших школярів характерні такі форми розгортання гри:

– індивідуально

– у парі

– в групі

– в команді проти іншої команди

Гра і навчання – психологічно різні види діяльності. Різка відмова від гри і перехід виключно до навчальної діяльності від дошкільного до молодшого шкільного віку шкідливий. Це ускладнює адаптацію до школи. Гра має залишатися у житті дитини.

Гра в початковій школі може полегшити, а в деяких випадках навіть вирішувати такі завдання спільної мети освіти, виховання, розвитку:

– розвивати мотивацію до навчальної діяльності, спілкування, пізнання;

– оптимізувати комунікативний простір освітнього закладу;

– розвивати ціннісно-нормативні регулятиви міжособистісного, внутрішньогрупового, міжгрупового, міжкультурного спілкування;

– сприяти розвитку самопізнання та самосвідомості учнів;

– оптимізувати комунікації у відносинах (вчитель-учень, учень-учень, учень-клас тощо);

– сприяти і супроводжувати розвиток загальних і спеціальних здібностей, у тому числі в пізнанні, навчанні, творчості;

– сприяти розвитку вольових процесів і способів саморегуляції;

– дозволяти і регулювати конфліктні ситуації;

– розвивати світогляд і розширювати культурне поле особистості;

– розвивати фізичні можливості і тілесні здібності.

Функції гри у школі:

– мотиваційна (створює мотив діяльності)

– освітня (отримання раніше незнайомої інформації)

– виховна (формує шанобливе ставлення до цінностей оточуючих)

– розвиваюча (розвиває швидкість реакції, гнучкість розуму і поведінки, увагу, пам’ять, творчі здібності, організаторські та акторські якості)

– комунікативна (розвиває навички культури спілкування, вчить поведінки у соціумі, стимулює вміння зав’язувати контакт, будувати і підтримувати комунікацію)

– експериментальна (випробування власних можливостей, сприяє виробленню власної позиції і системи поглядів)

– компенсаторна (компенсує потребу в прояві дорослості, самостійності, включаючи учасників в соціально значущі відносини)

– терапевтична (сприяє вмінню гасити конфлікти, знімає агресивність, стреси, відволікає від негативних емоцій)

– релаксаційна (знімає емоційну напругу, викликане навантаженням на нервову систему, зокрема, при інтенсивному навчанні).

Види взаємин:

– взаємини дружньої взаємодопомоги, для яких характерне справжнє співробітництво, бажання допомогти товаришеві

– взаємини партнерства, які характеризуються формальним співробітництвом, що грунтується на розподілі праці та додержанні законів рівності для досягнення спільної мети

– взаємини співіснування, сусідства, для яких характерне вболівання кожного за власний успіх і відсутності турботи про спільний успіх

Можливі ситуації при спільній діяльності:

– ситуації змагання (декілька осіб прямують до мети, яка може бути досягнута тільки одним із них, тому дії кожного стають для інших перешкодою;

– ситуація кооперації, коли кожен може досягнути мети, тільки об’єднавши свої зусилля з іншими, і тому розглядає їх як умови її досягнення;

– ситуація розриву, що виникає, коли неякісна робота окремих дітей перешкоджає отриманню загального продукту, зводячи нанівець зусилля інших.

Залежність переживань дітей від типу встановлених взаємин:

– за взаємин дружньої взаємодопомоги виникає радість і задоволення від успіху спільної справи, засмучення з приводу невдач друга;

– за формального співробітництва – позитивне емоційне ставлення до справи за відсутності уваги до невдач і переживань товариша, почуття задоволення від похвали за спільні та власні успіхи, ревниве ставлення до успіху товариша;

– за співіснування – байдуже ставлення до спільного успіху, позитивне емоційне ставлення до похвали на свою адресу і негативне до навіть очевидних успіхів товариша, бажання зменшити їх.

Причини відсутності у дитини спілкування з однолітками:

– відчуття сорому, невпевненості у собі

– не розвинені навички комунікації через сімейний уклад

– агресивна поведінка, яка відштовхує однолітків

– невміння постояти за себе та відсутність бажання це робити

– у дитини інтровертний психотип

Як допомогти дитині:

1. допоможіть дитині розвивати емпатію (розкажіть, коли хтось із друзів або однокласників упав, потрібно допомогти піднятися; наведіть приклади із власного життя, коли ви співпереживали або раділи заа друга та ін.)

2. розкажіть про цінність друга та дружби

3. чесність і справедливість – надважливі у побудові здорових взаємин з іншими

4. говоріть про важливість поваги до себе та інших

5. не озивайтесь погану про інших дітей

6. спілкуйтеся із дитиною доброзичливо та підтримуючи

7. формуйте у дитини самостійність у прийнятті рішень та розуміння відповідальності за них

8. дитина має почувати себе вдома – «мій дім – моя фортеця».

10 – 11 років – початок підліткового віку молодший підлітковий вік.

У цьому віці дитина вже починає відчувати свою дорослість, у неї посилюється потреба у спілкуванні з однолітками, організм готується до змін.

Чому дитині складно:

1. вона змінюється зовні та внутрішньо, часом ці зміни важко прийняти та контролювати

2. наростає бажання бути прийнятими у суспільстві і почуватися значимими

3. підвищується потреба у прийнятті та розумінні з боку батьків

4. зростає бажання бути самостійними та незалежними, але ще не мають можливості його реалізувати

Батькам слід бути особливо уважними до процесу зростання дитини, оскільки у цей період дитина може зіткнутися з наступними проблемами:

– стати об’єктом булінгу в школі

– потрапити під небезпечний і негативний вплив поганої компанії

– вплив небезпечних соціальних мереж та заміна реального світу віртуальним

– раннє статеве життя

– суїцидальні думки

– зниження шкільної успішності

БАТЬКАМ НЕ СЛІД:

– Критикувати та забороняти спілкування дитини з друзями

– Висміювати зовнішність та стиль (одяг)

– Надмірно втручатися та контролювати всі сфери життя дитини

– Ставитися як до маленької дитини та знецінювати вміння і навички

– Ігнорувати підліткові проблеми та переживання

– Порівнювати з однолітками, дітьми знайомих чи друзів

БАТЬКАМ СЛІД:

1. Частіше розмовляти із дитиною про зміни, які відбуваються

2. Підтримувати дитину у починаннях та захопленнях

3. Ставитися із повагою та як до дорослого: дайте дитині свободу у прийнятті рішень, але проясніть і рівень відповідальності

4. Перейти з позиції над у позицію поруч

5. Не намагатися зупинити процес віддалення дитини від вас необгрунтованими заборонами та надмірним контролем

6. Цікавитися з ким спілкується ваша дитина та які соціальні мережі відвідує

7. Підтримуйте довірчі відносини. Не обмежуйте ваше спілкування лише навчанням та критикою за незроблене

8. Спільно проводьте час: прогулянки, поїздки, походи, розмови по душам

9. Не критикуйте друзів дитини. Познайомтеся ближче із друзями дитини, можливо ваша думка хибна

10. У разі виявлення того, що ваша дитина потрапила у погану компанію або секту, не зволікайте: змінюйте район проживання, школу, щоб не було спокуси повернутися до них.